Конституция Славянского Союза.
Глава 7.
… Гражданином Славянского Союза является лицо, проживающее на територии Союза на данный момент, и выявившее желание получить гражданство. Лица, не получившее гражданство Союза депортируются. Принадлежность к словянской расе не обязательна, знание словянских языков не обязательно…

Главный.

На день Конституции мне подарили трубку, которую курил сам Сталин. Подарил мне ее грузинский князь Диордица, и я принял ее. В принципе, я всегда был рубаха-парень, наверное, при формировании моего ДНК-кода кто-то из медиков решил обязательно включить в него эту сугубо славянскую деталь. Даже не знаю, как точно ее охарактеризовать – самое точное, наверное, будет гостеприимство. Хитрые кунаки, вроде этого князя, иногда пытаются подобными способами приподняться над остальными вассалами. Как будто это возможно! Но – трубку я взял, и курю ее иногда. Странное она дает ощущение – когда думаешь сразу обо всем. Помогает концентрации.
Меня достала война. Она была всегда – я родился, рос, уже тридцать лет управляю боевыми действиями, а вокруг всегда одна и та же война. Началась она в 2027 году, с небольшого столкновения между тогдашними США и Россией. Сцепились две корпорации, в Ираке – там еще была нефть. А Ирак давно уже был то их, то наш – Штаты и Россия свою нефть уже докачали, экономика обеих стран после Третьей мировой была никакая, и поэтому локальные сырьевые конфликты уже никого не удивляли. Их Big Oil Group надавила на правительство – правительство тогда плясало под дудку промышленников, Сенат и Президент существовали чисто формально – какое влияние может быть у сенатора, когда в штате Алабама осталось сто тысяч человек, бродящих по развалинам военных баз и разрушенных городов? Третья мировая длилась три дня, с 12 по 15 июля 2018 года, но результаты видно до сих пор, и у нас, и у них. И так хорошо, что ядерное оружие уже никто не применит – за те три дня научились взлетающие ракеты с боеголовками активировать прямо в шахтах. И вообще, на что тогда надеялось командование обеих стран – не понимаю, это только ленивый имея такие орбитальные системы допустит минимум полчаса лета ядерной ракеты. Глупая была затея, Третья это доказала. Пострадали сами страны – участники. У нас, в России, тоже некоторые области теперь зарастают тайгой. Радиация там не то чтобы смертельна, но с последствиями. Как на Украине, в Чернобыле. Так и в Штатах – фантасты немного ошиблись, ядерной зимы не случилось. Случился крах економики всей планеты. После Третьей девять лет все приходили в себя, уже тогда образовался Альянс, да и Россия понимала, что сама не выстоит – процентов двадцать територии загрязнено, население растет, а словянские соседние страны не пострадали совсем – на Украине с 1991 года ядерного оружия небыло, Белорусия не успела сглупить и применить свое, а европейские страны, такие как Польша, Словакия и прочие формально считались в блоке тогдашнего НАТО, управляемым Штатами. И Россия решилась на создание нового Союза. Словянских государств.
Главную роль тогда сыграл космос. Хорошо хоть мои предшественники в свое время ресурсов не жалели, да и умели кое-что, с середины 20 века в космосе. Постройка Лунной Базы и создание Лунного Патруля окончательно поставило все точки над «I». Ресурсов там оказалось немного, добывать трудно, перерабатывать дорого, но имея такую несбиваемую с орбиты Базу, которая круглосуточно держит на прицеле хоть какую-то часть Альянса – это многого стоит…
Тот конфликт в Ираке перешел в затяжную войну.
Бывают относительно спокойные времена . 2100 вообще прошел без единой стычки – баланс сил стал нулевым, смысла нападать небыло, соперники усиленно добывали любые возможные ресурсы с захваченных територий. Боевые действия требовали много техники, квалифицированных специалистов, и всем им надо было что-то есть. 2108 год был годом Нептуна – главные сражения происходили в океанах. Хотя последние сто лет океан и так занимал ключевую роль в сырьевых войнах, но тот год стал звездным для подводников. Штаты опять пытались применить атом, но нам это надоело, и мы выжигали целые квадратные мили океанов – нам ведь тоже приходилось жить на этой планете, а радиации на ней и так уже хватало. Слава Богу, америкосы поняли тщетность, когда положили весь свой ракетонесущий флот. У нас такого уже давно небыло, уран нужен был для подземных атомных електростанций.
В этой войне нет идеологии. И цели в ней нет. Есть недостаток ресурсов, и есть територии, имеющие эти ресурсы. Вот мы с Альянсом по очереди захватываем эти територии, строим там Базы, копаемся, добываем, перерабатываем. А потом нас оттуда выбивают, и наши заводы льют сталь уже для их орудий убийств. Потом повторяется. Это бесконечно. Договориться нельзя – не с кем. Например, меня нельзя подкупить или перевербовать. Нельзя шантажировать – у меня никогда небыло семьи, у меня нет детей, родных – моя родня любой человек славянского происхождения. Я рожден в Москве, в Генном Центре, и мой ДНК – плод двух веков ислледований в этой области. Я знаю – Альянс сделал то-же, правда лет на двадцать позже. И теперь ни у нас, ни у них нет политических интриг, нет выборов и репрессий. Власть теперь не имеет прежней ценности. Я еще лет двадцать покомандую, а потом придет другой Главный. Я знаю – его уже создали. Он грудной ребенок, там, в Москве. Предлагалось взять мой ДНК, и сделать клон, но я лично не согласился. Во первых, так у меня появится родственник, а значит смотри выше о шантаже. А во вторых – генофон за полсотни лет изменился, вот из него нужно и строить нового Главного для новых людей.
И это правильно.
В принципе эта война является войной двух корпораций, унаследовавших технологии двух основных супердержав из прошлого. Я считаю, что за исключением одиночных случаев, все войны в истории были войнами за обладание. Териториями, материальными ценностями, вот теперь – ресурсами. Только обычно это облекалось в разнообразные идеологические одежды, придумывались лозунги, разные по звучанию, но одинаковые по смыслу.
Нынешняя война не могла не начаться. Планета оскудела.
А людей с каждой минутой становиться больше…

* * * * *

Конституція Слов′янского Союзу.
Розділ 12.
... Державною мовою визнається мова, на якій розмовляють в данній місцевості. Гарантується свобода віровисповідання, політичних поглядів та мовних діалектів...
* * *
Пост Тринадцять.

- Саня, ти їх «Витязем» пробуй, на 14 вчора завалили двох.
- Та яким, нафиг, «Витязем», думаєш один ти такий вумний. Шось уже япошки новеньке придумали, панель показує готовность, а бортові постоянно глючать – то пише шо топліва мало, то вообще – уровень допуска непідтверждає, мать його!
- Технарям сообщав?
- Та йди ти, учиш мене жить. Ти оно лучше на третю глянь, шо то там таке?
- Тю ти, блін, точно. Наче показилися сьогодні. Фазери під Алупкою перегрілися, нада переводить на одіночні, мабуть.
- Переводь, но Петров опять вставе вечером, якшо пропустиш до Ніколаєва. Там слідяща вилетіла окончательно.
- То нехай роблять, хай руських менше посилають, вони сто год работали, поки ми в незалежність гралися.
- Вася, харе одне й те саме триндіть. Нічого твоїм фазерам не буде – диви, уже завалили.
- Бачу, Шурік. І чого ті Руминяки не уймуться – скіки помню, їхні Фантоми далі Кіровограда не залітали. А шлють, сабаки, робить їм більше нічого. І де вони їх беруть, год сорок валять ними.Румин менше, чим вони їх тут наложили.
- Америкоси наштампували в 63, питалися руським вставить. А там облом – вони їх пачками ше під Вільнюсом ложили. І вообще ложили вони на них тоді. А нам помогали, хотя ніхто їх так не посилав, як ми.
- Добро хоть хватило у нас розуму успокоїться. Ше з Второй було понятно, шо ми й вони одінакові. І водку п′єм однаково. Шо там у тебе?
- Свалили чогось, не пойму чого. Ушли на Стамбул.
- Це турки мабуть опять до нас перекинулися. В них там Магнетон єсть, третій по мощностям.
- Знаю, но я думав шо Фуріі на нього не ведуться.
- Це на наш не ведуться, но я чув під Гайвороном...
- Цить, Вася, лички тіко тиждень носиш. Знімуть опять. Даун, я знаю все – я капітан, ти помниш?
- А шо, і тут слухають?
- Я слухаю. Нема чого триндіть лишне. Бля, ти глянь – шо воно таке на четвертому?
- Не знаю. Оце тобі! Жми екстренний, це шось підземне – воздушка чиста, польова трохи здригається. Йде на 2 Базу, хай висилають піхоту.
- База 2, База 2, у 48-17 шось підземне, шліть піхоту – ми нічого не можем самі зробить.
- Пост 13, піхота в 50-22, там серви на кислородному спригнули опять, може увалите з орбіти чимось?
- А чим? Шо воно таке? Ми лазером щас ужарим, а воно підпитається од нього, і буде шо в Алчевську. Шліть разведку. Потом може й увалим.
- Нема тоже, одіслали вчора під Мурманськ. Там америкоси шось висадили хронопортом – не пожаліли, знач шось сірьйозне. А воно там поникалось кудась – радари не беруть, даже Московські.
- Петя, ти не про Москву думай – на вас шось лізе під землей, размером з Тітанік – шо будемо робить?
- Валіть його орбітальним, може хоть наверх вилізе, тут ми його й самі.
- Як хочеш. Полковника дай, хай підтверде. В мене троє дітей, не хочу в рядові.
- Семеняка, ти в ефірі чи в кабаку? Я все чув, підтверждаю. Те шо осторожний – хвалю, а шо мєдленний – не хвалю. Пока триндимо, воно три кілометра пролізло. А заді завали, трасу пятнадцяту вже перерізало. Вали, пока до ферм не долізло, бо опять на страгзапас переведуть весь гарнізон.
- Слушаюсь, товариш полковник. Валю. Пост 13 визиває Виток Десять. Требую удар термолазером мощностью 640 гігават в квадрат дельта 48-17, мінус одна минута. Кінець заказа.
- Понял вас, тринадцатый, включаю прогрев. Минуты много, мы как раз на прокачке. Как лучше – с двух по полмощности или с одного на всю?
- Як вам лучше, Коля, тільки бистро. Глибину дай метрів сорок, бо там зверху поля з картошкой, жалко.
- Все, Саша, даю. Зажмурьте глаза. Много сегодня работы у вас, что-то Альянс снова задумал. Эх, всадить бы им мегатонн на сорок хотя-бы, да под Пентагон!
- Коля, шо це вас з Васей на сентименти сьогодні пробило? Може ше з лука їм всадить? Шо там видно, попав ти чи ні?
- Я попал, браток, ваш обьект у меня на сканере аж порозовел. Кстати, он лезет наверх. Бывайте, удачи.
- Отбой Виток Десять. База 2, ви чули – воно наверху почти. Хто буде валить?
- Тринадцятий, оставте його нам. Київ хоче його спеленать – це шото нове. Здоровенне таке, а прудке як кріт – під землей давало скорость 60 км в час.
- Ладно, пеленайте, я оставлю на нього дублірующого, якшо буде туго – бистро свалюйте, ми ше не таких кротів жарили.
- Добро, Саня, наші серви вже в роботі. Як сам?
- Ти ж на рибалку не приїжаєш, даже по сто грам нема с ким випить.
- А з Васьком?
- Дивиться на нього не можу...От гад, зажигалкой в мене кинув! Товариш лейтенант, як ви обращаєтесь з старшим по званію!...
- А ти людям їрунду не мели. Дивиться він на мене не може...Долги зразу пооддавай, старший по званію!
- Так, ви, клоуни, послєдній раз предуприждаю – ше одна така виходка в ефір, і підете обидва в Лунний Патруль.
- Виноваті, товариш полковник. Підзаморилися вже. Розрядка така. Як там ваш кріт, взяли?
- Нє. Подивися сам. Він уже почти розвалився – хіба шо тон двісті чермету возьмем. Як попав в магнозахват, так у нього автоліквід і сработав, видать. Давно казав – нада шось нове, на магнозахвати вже почти все отаке невідоме ліквідірується...
- Полковник Потапчук, а ви самі в Лунний Патруль майором не хочете? Вакансія в морі Жюля Верна освободилась.
- Виноват, товариш генерал. Жалко, так акуратно мудохались з цим кротом, а воно зірвалось.
- Потапчук, розумію. А тепер будьте трижди уважніші – Альянс може й розраховував на те, шо ви промурижитесь з кротом, а самі ослабите увагу по периметру.
- Товариш генерал, його брали дублірющі, лічний состав от чергування не отлучався.
- Хвалю. Тринадцятому посту додатковий пайок і вдячність командування – спрацювали як по уставу. А нащот їх базара в ефірі – зауваження вірне. Хлопці, посерйозніше ставтесь. Ви часом чересчур розслабляєтесь. Для розрядки вспоминайте лучше Югославію. Там тоже любили в ефірі похохмить. Тепер нема кому хохмить. Мужики, це война. А в цілому – молодці. Здасте діжурство – в « Америкосі » вам столик і ліміт в сто рублів.Отдихніть.
- Служим Слов′янському Союзу!..
...- Саня, генерал рідко бува такий добрий. Є прикмета – якшо гуляєш в « Америкосі », то жди або повишенія, або спецзаданія.
- Вася. Я в курсі. База 2, визива 13 пост.
- Шо там ше?
- Мужики. По тому тунелю шось движиться. Срочно просіть у сусідів підмогу – чуствує моє серце це попадос.
- У нас радари пусті. Ти увєрєн?
- Скидаю показанія своїх. Бачиш?
- Ніхрена собі! Товариш полковник...
- Бачу, блядь. От і дохохмили. Саша, ми тут повоюєм, а ти вийди на Виток, хай пожарять іше чимось. Тіки не лазером – чую, шо це попадос ше той.
- Слушаюсь, ви там полегше з біологічним. Там же ферми...
- Знаю, капітан. Не отвлікай, ми видвигаємся.
- Виток Десять, визиває 13 пост.
- Я все слышал, Шурик. Чем будем бить?
- А ти як думаєш? Я с полковником согласен. Лазером може нам боком вилізти. Коля, тобі там можна точніше опріділить – шо воно там, хоть прімерно?
- Да я уже просветил все что можно, даже анализ картошки на сахарность получил. Там сборная, браток, примерно пополам – я предполагаю людей, сервов, и какие-то средства передвижения.
- Надеюсь, в тих средствах ті люди й передвигаються?
- Не поверишь, но люди в основном как-то сами уже. Слушай, я думал там завалы?..
- Тринадцятий, вони йдуть далі, в точку вихода крота не подались. Вони чим-то риють самі. Продвинулися вже на триста метрів. До нашой зони пять кілометрів. Виток Десять, де ваша робота?
- Чем стрелять, База 2?
- Давай сразу термолазером, потом секунд сорок магнітиком поводиш, я думаю сервам хвате. Не поможе – я біоторпедами, другого не бачу.
- Есть, товарищ полковник. Атака минус минута, промежуток ноль-пять, и магнит. Поставьте оборудование на бронь.Тринадцатый, Четырнадцатый и Сорок Четвертый, вы тоже. Зона поражения заденет и вас.
- Єт, блядь, пропала картошка! Так жалко, прямо хоч плач.
- Вася, ти як дитина. Її бистро потом виберуть, вона-ж буде печена, як в кострі. Побачиш, вечером побалдеем – на ній даже шкурочка така хрумтяща буде. Чорненька. Возьмем прямо в «Америкосі», дня три її навалом буде. Вся Юго-Восточна дівізія поласує.
- Саша, шо це за хрень? В мене радари всі отказали. Ше ж магнітом не били вроді?
- А аваріатор шо пише?
- Глянь сам – ніхрена не пише, все нормально для нього. Твої як?
- Ніяк. База Центр, прийом.
- Шо у вас?
- Радари вибило. Всі. Аваріатори нічого не показують. Шо це може буть?
- А це вас накрило якимось лучом – це ті ваші кроти шось там іспользують. Хлопці, ви зараз на прямому з Ставкою, причом і нашою, і Московською. В ефірі не ругаться, некрасіво вийде. Слухайте, Виток магнітом не буде работать, нам нада ті прибамбаси цілими витянуть. Хоть один такий. Задача – мінус минута переходьте на Директиву 44. Капітан Мельник, вам отдельно – Директива День Народження. Мінус сто минут – на связь. Кінець.
- Саня, а хіба ти...
- Вася, закрий рот, хоть на минуту, поняв??? Сиди мовчки, сенсори периметра в тебе роблять?
- Да, как ні странно.
- Ото на них і дивись. Мовчки. Заволнуються – як на обесточенних ученіях, поняв? Виполнять!
- Есть виполнять!
- Маладец...Все, зробив вроді все. Ну все, не дуйся, дурило. Минута кончилась, ми геть без нікакой связі зараз, можеш мене і послать.
- Ладно, чого посилать? Це як про Гайворон, да? Шось секретне, відоме тіко капітанам?
- Да Вася. Нас слухають не тіко наші, і ти це знаєш.
- Так я позавчора нові ключі шифрів сам лічно ставив, Сань, коли вони вспіли?
- А вчора опять один із полканів штабних свалив на Запад. От суки, шо їм там так нравиться? Баби, бабки – так і у нас полковнику нехерово живеться. Тим більш – йому ж по-любому труба, дибіл, хіба це первий раз? І хоть один більше неділі протягував? Мене, капітана, так проштурмували мозгорезкою, шо мені про той Запад тошно думать. А його то як? Він же завтра сам собі яйця откруте, добровольно.
- А потом голову...
- Точно. Но я думаю, шо то вони не добровольно туди ломляться. Америкоси з япошками шось мабуть придумали, і їх тяне туда.
- А ми шо, хуже думаєм? «Придумали те, придумали це...». Чого ж тоді у нас 60%, а не у них?
- Хер його зна чого. Ти знаєш, в мене один з предків у Втору воював, в мене даже фотографії єсть в архіві. Так єсть і такі фотографії де німці на своїй технікі. І славянє на своїй. Не знаю як, но наші їм вставили.
- А шо, сильно отлічалась?
- Ну як свиня от коня, Вася, як граблі от фазера ручного.
- А у кого був тіпа фазер?
- Вась, ти в школу ходив?
- Підожди, Сань, шось до периметра лізе.
- Жахни його біоторпедою, а потом сразу термальною пошевели, більше лазить не захоче.
- Щас. Тю, блін, а воно маленьке, Сань, з кіло весом!
- Ти ба, настоящий живий кріт! Гля, шо ці дрова показують.
- А ти поняв – ці древні локатори не отключилися!
- А у нас їх по ідеї й нема. В штабі не можуть точно знать, шо з списаного уже демонтірували, а шо ше робе. Той гребаний полкан не знав, мабуть, бо й ці б вивели. Не стріляй, Вася, хай живе тварюка...
- Сань, а шото за День Народження, 44 діректіва і чого тебе назвали Мельником?
- 44 дірективи нема.
- Я знаю, отож і питаю.
- Вась , не перебивай, ладно? Мельником назвали, шоб збить з толку слухачів, бо День Народження – це номер Директиви, як число мого дня Народження – 14. А у того Мельника, мабуть, якесь 25 – поняв? От я й поотключав усю геть связь, вручну випустив сорок сервов – 10 в небо, 10 поверху, й 20 в землю. Їм нада після біоторпед найти хоть шото в тому тунелі.
- Коли ти вспів? І чого я не замітив, шо ти почти всіх наших сервов розігнав?
- Отож, летенант, якшо ти не замітив, то враги й подавно не замітили. Робота така. Ти ше підожди, зараз серви понатягують всякого металолому – будемо колупаться як папи карли, та ше й в біоскафандрах.
- А коли вони должні начать вертаться?
- Сомніваюсь я, Вася, шо воздушні і наземні вообще вернуться. Жалко, вообще-то, но шо поробиш – у них хоть дітей нема. В мого діда шестеро було, а в Касабланкі послали в 68 году нахрен з отакенним фазером, хотя по-любому знали шо вони не вернуться. Америкоси уже тоді почти перестали живих людей пускать, а наші жлоби бабло жаліли. І ложили солдат своїх, підари.
- Сань, не так бабло, як не було з чого жилізяк строїть. Ти ж у школі вчив, шо перед тим сорок год з України, Росії, та остальних бивших совєтських стран метал вивозили. І до америкосів в конце концов привозили. За бакси. Слухай, ото Старий Союз був багатющий – сорок год перли всіма направлєніями, а метал усе був!
- Причом тут метал? Нахрена їм тоді та Касабланка понадобилася? Ти знаєш – там разом з моїм дідом триста тисяч славян полягло!
- Та ти шо? Откуда ти знаєш, пятдесят год прошло.
- Вася, я читать любив в дєтстві. У нас, в Новгородкі делать більше не було чого. Та й інтересно було – прикинь, я вже десь шосте покоління служивих!
- І шо, всі підряд служили?
- Нє. Батя мій вообще пацифіст, я утік в шістнадцать з дому, чуть не посадили. Вже зловили мусора під Челябінском, та тут наконец Главний указ той свій видав, от 5 года.
- Цікаво, Сань, а можуть до нас негрів прислать?
- Вась, а куда це їх уже присилали? Ти опять бабських сплетен наслухався. Повірь – негри до славян не мають ніякого відношення, так шо не пришлють.
- Так Африка ж вроді вся наша...
- Наша, Вася. Просто шоб не стать американською. Луна тоже наша, а лунатіків до нас шось не присилали пока?
- Ладно хохмить, Шура, вроді я якийсь дурак. Ти знаєш, а мені Мішка Сало вчора пісню крутив в плеєрі, там так прикольно, я запомнив. Слухай : «...по ракетам и антиракетам антиантиракеты неслись, в синих бликах Землянского света на Луне пять дивизий дрались…».
- А де б вони там «дрались», Вася, там одна наша вже половину Луни перекопала. І хто цей певец, з його антиракетами?
- Сань, Мішка каже шо ця пісня записана приблизно в 1985 году!..
- Нехило!...То це їй 130 год. І де він їх достає, рарітети такі. Вась, ну тоді люди були толкові, я в детстві фантастіки перечитав тону, так скажу тобі шо за последні сто год написали в десять раз менше, чим тоді писали за десять. А вещі описували – скільки время прошло, а й нам до того ше далеко!
- Сань, так война ж у нас сто год, коли писать.
- Тоді, Вася, за тридцять год по дві світових войни проходило, і постоянно якихось арабів і негрів учили автоматами як жить нада. А писали. Ти ж бач – і співали тоже...
- Пост 13, вызывает Центральная Следящая. Говорит генерал Иванов. Чем занимаетесь? Доложите обстановку.
- Докладує капітан Мельник. Все спокойно. Занімаємось онанізмом, собираємось послать нахер генерала Иванова. Ідіть нахер, гребаний генерал Іванов. Как поняли?
- Саня, ти шо ж це мелеш, ти...
- Вась, цить.І слухай...
...- Пост 13, уточните шифр, я не полностью понял некоторые слова. И почему шифр матом?
- Майн генерал, нема ніякого шифру. Не понімаєте нахер, то йдіть нахуй. Це понятно??? А без шуток – ви шо там, янки тупорилі, думаєте шо так просто обдурить руського Івана? Лізете в сеть, а самі якісь трафаретні фамилії генералам даєте. Іванов! І ми тут не «занімаємся», Джонні, а служим. Скачайте нові версії словянського толкового словаря, бо говорите як в ваших тупих кінах. Все, адью,!
- Сань, а як ти догадався? Це ж був спецканал! Блін, ти шо – будующе предугадуєш?
- Нє, Вась. Я ждав, шо ці підари позвонять. Пацани розказували. Ти ж чув – нам сказали – сто минут без связі. А прошло двадцять. Це даже не америкоси – тим нема коли. Якимось латіносам свиснули, а ті й раді стараться. Ше не родився такий латінос, шоб мене обдурив. Шось серви не вертаються, може Виток не видержав, і магніт включив...
- Не думаю. Коля парень умний. Сказали не нада – він і не буде. О, дивись – це наш. Шось тягне...
- Стоп, Вася, це не наш. В тебе полуфазний заряжений?
- Да, як всігда...
- Вали його, бистро.
- Ну, завалив. Ой, а шо це з ним? Ніфіга собі бабахнуло, мабуть аж воронка зверху проклюнулась. Ніколи такого не бачив.
- Глянь на польову – там не одна воронка. Полуфазний їх усіх зацепив – сімнадцять штук. Я як чуствував. Темпоральну не трогав, бо зараз ми б у цих воронках лежали. Кусочками порубані. Та шо ж це за напасть така, скільки проблем, і в один день! Скоро там смена кончиться?
- Ше два часа. Сань, ну це вже точно наш преться, я його позивний сам лампічив, таке не підробиш.
- Це вже наш. Один. Знач остальним кирдик. Він шось тяне?
- Звиняй, не тяне.
- А шо ж таке там случилося? Вась, скіки время?
- Десять минут сьомого.
- Так, ти втягуй серва в тамбур, тільки не полінись – просканіруй по полній, а я своїм займусь.
- Даже не буду питать чим, бо опять нагилиш матюків. Ладно, я пішов.
- Давай. Вась, а Лєнка прийде сьогодні в кабак?
- Я їй звякну, потом, з гражданки. Шо, понравилась? А як же троє дітей?
- Вась, работай. Серв оно волнується. Кстаті, він таки шось притяг. Ти те його барахло сразу в флакон втягуй, даже не роздивляйся. Хай в Києві роздивляються.
- Добро. Свиснеш по отбою.
- База Центр, База 2, прийом.
- База Центр на связі.
- Як прошло?
- Херово, Сань. Вони до Второї дорилися, периметр розворотили.
- Як це дорилися? Наші шо – спали там?
- Сань, їх біоторпеди не брали. Тупо не брали – і все. Полковнік кулаки об кнопки порозбивав, випустив почти весь запас, а вони все лізли. Ми прикинули – там сервов триста було, і людей чоловік пятсот.
- Людей??? Живих??? Ніхрена собі! А де ж вони там взялися, Чорне море ж на біоблокаді!
- Хронопорт, Саня. За три дня – два раза хронопорт. Вони десь другу установку зліпили. Це дуже хреново.
- А може й не другу, а десяту?
- Хоть не каркай. Кстаті, там ваш серв шось таки одрив. Ми вам нових через час пришлем, ваших остальних положили. Те, шо він притяг, приготовте до транспортування. Не дуже в ньому колупайтесь – все може буть.
- Поняв, зробим. Ми хоть побідили?
- Сань, вони Виток Десять збили...
- А Коля?...
- Колі нема.
- Піздец. Йобані в рот!...
- Сань, буде важко. Сьогодні завалили по фронту шість Витків, три Бази геть розворотили, Мадагаскар тепер їхній – короче в сводку страшно глянуть.
- А ми шо, ніхрена їм не зробили?
- Зробили, Сань. Австралія полностью наша.
- Та їбать її конем, там уже й кенгуру передохли! В космосі шо там, ми хоть шось їхне завалили?
- Сань, дві Станціі ушло на грунт. В щепки. Одна з них і завалила Десятий Виток. Коля їй баланс вибить успів, вони її ше з Землі питалися коректірувать, і витягли-б, суки. Коля валив її без передишки. Ну ти сам представляєш – пушки Витка, і Станції. Як муха на слона. Колі Героя присвоїли. Посмертно.
- Сєрий, я ж з ним два часа назад говорив! Блядь, як тільки паскудно мені...
- Саш, на Станції сиділо двадцять їхніх космонавтів. Космонавтів, а не якихось морпехів. Їх тепер тоже нема.
- Да. Це война. Серий, а ти знаєш, шо ми й америкоси у Втору були союзниками?
- Знаю. Ладно, Сань, я буду в барі вечером. Наші всі прийдуть, помянем пацанів.
- Кого ше?...
- Сірьогу Петрова, Вітьку з Пятой Бази, Тамару з Слідящої Ніколаєвської – там ше десять чоловік. Не в ефірі.
- Серий, і це в один день!..
- Да. Отбой, пост тринадцять. Удачі.
- Сань, я все зробив. Там хреновина була, размером з футбольний мяч, тільки з ручками. Од неї фон, як од танка, вроді там десять чоловік сидить. Я флакон взяв першого рівня, запхнув її туда разом з сервом. Йому кирдик – руки нема, система орієнтірування вилетіла – він приліз по моєму маячку, добро ми без связі сиділи, бо бачили б ми його. Прямо фарт якийсь.
- Вась, я оно скачав сводку на пятий термінал, подивись...
...- Саша, шо це вони тут пишуть? Це все правда???
- Вась, правда. Скіки там до кінця?
- Двадцять минут.
- Вась, давай стакани. Помянем.
- Земля їм пухом...Блядь, Саня, а мені страшно. Якшо такими темпами вони будуть валить, то скоро й до нас доберуться. Я думаю – а який смисл в цій войні?
- В войні вообше смисла нема. Просто нада – і все. Колись же вона закончиться. Все заканчується рано чи пізно.
- Закончиться... Я в бункері родився, Сань, на поверхні за всі сорок год якшо сорок раз був, то й харашо. Нема мені туда чого й підніматься. Тобі проще, ти в нормальному селі ріс.
- Проще. Тепер там нема ніхуя, річка Камянка заражонна тече. Я на гробки весной як приїжаю, то там тільки кладовища й остались. І вообше – там сплошне кладовище. Десять тисяч лягло, в один день.
- Сань, не обіжайся, а чого вони тоді вашу Новгородку так ужарили, я чув шо вони випалили дві Станції, шоб пробить всі щити. А Станції – це не шутки, у них їх в кучі й сотні не набереться.
- А тоді до нас Главний приїжав. Не знаю й чого – там ніякий обьектів зроду не було. Америкоси рішили його випалить разом з селом. Це як лотерея, Вась. Главного витягли прямо за секунду до пробоя останнього щита. І людей тисяч пять витягли. В основному дітей. Время було мало – пятнадцять минут. Бункера близько не було, аж під Кіровоградом. Отакі діла.
- Сань, оно вже Петро з Вовкой пришли. Все, дємбель на сьогодні. Йдем.
- Вася, нам на поминки, в « Америкос ».
- Я знаю.

* * * * *



Конституція Слов′янського Союзу.
Розділ 3.
... Найвищим органом влади являється Міністерство Оборони на чолі з Головним Командуючим. Представники Міністерства являють законодавчу, виконавчу, судову владу, що унеможливлює виниканню небажаних бюрократичних непорозумінь. При виникненні незадовільної ситуації, якщо громадянин вважає що дія влади неправомірна, він має право звернутися до вищестоящого керівництва. Відповідальність за неправомірні дії керуючої особи визначає Трибунал.

Пост Тринадцять.

- Вась, дай закурить.
- Ранувато шось ти стріляєш, капітан, ше десять часов смени.
- Забув куриво дома. Може подіжуриш сам, а я по-бистрому на розводящий змотаюсь і куплю?
- На пачку, в мене ше є. В мене всігда запасна пачка єсть, бо Петров тебе злітає потом, в синіх бліках Землянского свєта будеш курить...
- Та прямо там, всі лякають тим Патрульом. Вроді на Місяці люди не живуть, а мучаються.
- Сань, напиши «по собственному», тебе переведуть. Там кабак єсть, «Луноход» називається,і на одного служивого там ноль целих одна сота баб...
- Та прям там, пробув там місяць, а уже пальци вєєром...
- Капітан, оно на висоті дванадцять тисяч шось летить.
- Я уже три минути бачу. То шось без двигуна, якийсь дельтаплан висотний. Наший?
- Не знаю. На ньому ніякої апаратури нема, взривоопасних речовин нема, металу десять процентов, радіації не випромінює, ефір не засоряє.
- Вась, валим ?
- Треба валить. Ану, кинь со спутніка фотку поближче... Бля, шо це за хрень?...
- Вася, це Мішка. Олімпійський. А я думав шо то сказка...
- Який ше Мішка, Сань, де він там узявся?
- Вася, його в 1980 году з Москви запустили. Він упав через три місяця під Владівостоком. Потом в 2030 його купив якийсь міліонер з Германії. Тоді ше война в основному в Азії та в Бразілії йшла, Європа ше помнила перші три войни, не дуже встрявала. Тільки Мішку того більше не бачили.
- Пост тринадцять, шо то у вас там літає?
- Невідомий обьєкт в формі Олімпійського Мішки типу 1980 года перетинає границю в напрямку юго-восток, йде за вітром, ніяких двигунів, електроніки та зброї не обнаружено!
- Мужики, ви з перепою?!! Пробийте по біосканеру, шо то в ньому всередині?
- Вибачте, товаришу полковник. Зафіксовано штам культури сибірської язви мутованої. Прошу дозволу на термальний удар діаметром сто метрів, висота одинадцять вісімсот двадцять плюс.
- Семеняка, ми вже самі щас увалим. Точно як ти й сказав... Бачиш, ану кинь біосканером?
- Чисто, вибачте.
- Саша, вони знають уже, шо ти історією інтересуєшся. Вони, суки, сильно багато про нас знають. Ти б іше минут десять напарнику про Мішок Олімпійських поросказував, а його б їхній-же Фантом пробив, до яких оно Вася, наприклад, так привик, шо двох з утра пропустив аж до Бобринця.
- Товариш полковник...
- Коваль, мовчи. Пропустив, можеш прокрутить назад запис з утра. В 8.27 пропустив.
- Виноват, на секунду одірвався...
- Мужики. Ну його нахер, таке діжурство! Обом по три наряда, хотя міг би й лички позривать. Менше в ефірі хуйні городіть, хоть виходящий сигнал кой-коли отключайте. Бо якшо я буду вас постоянно контролірувать, то нашо ви там нужні? Йдіть в берегову охрану, мертве Чорне море блокірувать. Про Луну мовчу, там нормальні люди служать...
- Єсть по три наряда вне очереді!...
- Ладно, по два. Отбой.
- ... Да, Вася, лохонулися. Якшо вже й просто побалакать нільзя, то тут можна здвинуться за дванадцять часов, та по своїх так ужарить, шо мало не покажеться. Дай закурить!
- Хвате вже, давав, а там Фантоми прошмигнули. Ото пацани на Двадцять третьому посту посміялися – Тринадцятий уже й Фантома завалить не в состоянії!
- Я завтра на рибу їду. Петро приїде, возьмем отгул – і на Байкал махнем. Там, Вася, природа – я в аквалангі нирнув однажди, то єлі винирнув – саме глибоке озеро в світі!
- Був я там, Сань, аж остогид колись той Байкал.
- В санаторії?
- Та якому санаторії! Туда сімнадцятий шлюз виходе, з Новогригорьєвська, а я там у Академії практіку проходив. Шлюз виходе прямо в Байкал, на глибині сто метрів. Ми на виходні тоже рибу там ловили, шо й єгеря зверху не знали. Хароша там риба, не то шо в Дніпрі, більше двох глаз не буває.
- Вась, ото Росія здоровенна! До того Байкала на сверхзвуковой півдня летіть, а поїздом двоє суток чургикать. Я каждий раз балдею от такої території!
- Да, не маленька. Африка, кстаті, не на багато менша. Но там пустинь дохрена, а городів мало. Ото бивша ЮАР ше трохи застроєна, а отсюда от нас одні прерії.
- І Баз там мало. Нема шо охранять. Тільки й толку, шо площадь здоровенна. А негри там до сіх пор простинями обмотані лазять, йому дай цього пульта, то він і Луну з орбіти зіб′є. І СПІД там гуляє вже двісті год, а їх все одно як тараканів.
- Китайців тоже не менше. Їх в Третю багато вимерло. Їх шо, все таки увалили?
- Нє, Вась, у них були ракети. Свої. І вони не в тему переметнулися тоді до Штатів. А до Росії там – ти ж знаєш. От руські їх в першу очередь – шоб не балувалися. Да, їх з міліард тоді лягло – там кучность населення біля баз була як в мурашнику. Один на одному сиділи. Тепер вони вже очухалися, половина вже як ми с тобой балакає, даже Іванами начали дітей називать. Прочно, видно, в Союзі закріпилися.
- А з них технарі хароші. Вони вообще по електронному желєзу специ – двісті год завалювали весь світ своїм дешевим барахлом.
- А чо барахлом? У нас, Вася, тут почти вся електроніка на Посту їхня, китайська, тільки й толку от « Зроблено в Союзі ».
- Бач, а індуси тоже коло них там жили, а нічого толкового не научилися робить.
- Дітей научилися. Їх тоже зараз два мільярда. З них піхота хароша, крепка. Третя часть нашої армії – індуси. А ше третя часть – китайці. Ну, остальні славяни – сам Бог велел.
- Цікаво, Сань, а Союз-то славянський...
- Розтелилися б китайці і прочі раньше – був би китайський. Хто їм мішав? Я вообше думаю – а нахрена ці Альянси, Союзи вообще нужні? Була б уся планета обща, добули б кучу ресурсів, та й полетіли б собі в даль, на другі планети – як у фантастікі. А то – палимо в сутки тисячі тон палива, заліза й людей, і так сто год – чи є в цьому смисл?
- Саша, а ти в югославів спитай. Ото коли ДШБ одіб′є нових рабів з Заводів, ти їх перед смертю спитай – можна з америкосами в развєдку разом ходить, чи ні. Ти бачив, як їх ламає перед смертю?
- Бачив... Мене, якшо в плен попаду, так само поламає. То я шо, тоже – раб??? Чи я просив, шоб мене кодірували мозгорєзкою, чи я просив, шоб «без права виїзду»? А може я захочу Статую Свободи побачить своїми глазами, просто побачить, без видачі секретів та воєнних тайн???
- Саш, тихо. Не пизди лишнього, ше заплач, їблак в пагонах. Вєчно нам, хахлам, чого-то мало. Вєчно, блядь, недовольні! Ти про дітей своїх подумай, статуя ти Свободи, ти ж історію так любиш – чого ж тоді твої прапрадіди во Втору не кричали «...а може ми хочемо в Рейхстагі « Хай Гітлєр » кричать, може ми хочемо вищою арійською расою стать!...». А мовчки брали оті свої, як ти кажеш, глаблі, і йшли на тіпа ручні фазери, костьми лягать. Бо нада, йобить твою Сашко мать, нада. Ото дітей вспоминай, космополіт хєров, та на четвертий монітор подивись... А, бачу, вже завалив. Реакція в тебе фантастична, капітан, тут рило в соплях, а на гашетку раньше нажимаєш, чим я шось понімаю. Це ти переволнувався, браток, ти ше в «америкосі» на поминках з тим майором зацепився, і подобну лабуду йому чесав. Добро, шо ви обоє були як чопи, бо замітав би ти оце зараз Байконур, со слідами билой слави на грязній мармизі. На, ковтни трохи, поможе.
- А...
- Я ж тоже не полностью лох, ше з минуту ми в коконі, ніхто не побаче. Я тоже людина, завтра ти може мені таку ж флягу подаси, коли я начну мекать о любві і дружбі мєжду народами...
- Фу... Спасіба, Вась. Пост Тринадцять на звязку!
- Чого в коконі сиділи?
- Перевірка систем обесточенної оборони. Ліквідація обьєкта без обнаруженія Поста...
- Понятно... По сто грам пили, пацани, кого надурить рішили?... Ладно, як там обьєкт, ліквідірували?
- Да, товариш полковник. То був безобідний тягач, даже без радіокерування. Просто йому ввели програму – курс на север, і пустили. Нерви нам компасірують.
- Откуда прийшов?
- З Руминії, як обично. Молдавани пропустили – в них там і без нього хватає кого встрічать, вони з нами договорилися – якшо в обьєкті нема оружия, то вони його на нас пускають. Ми не протів, таких пустишок за смену бува до сотні приходе.
- Семеняка, уточніть з молдаванами, хай на біосканер пропускають – того Мішку вони тоже пропустили як пустишку.
- Точно, я й не сообразив...
- Пост ноль сем, База девять, прийом, Пост...
- ...Лейтенант Коваль вже оно уточняє, товариш полковник. Ше шось?
- Саша, а який смисл в пустишках? Увагу відволікти?
- Не тільки. А снаряди на ліквідацію? Той тягач в кучі стоє пятсот рублів, а по ідеї ми, якшо по правилам, должні боєзапасу на тисячу витратить. Вони, суки, тепер ше будуть туда міліграмові заряди сибірки тулить – сканер засіче, й прийдеться біотермалкою варить, затрати ше плюс рублів триста. Ото й виходе – вони тратять пятсот, а ми в три раза більше...
- І шо – це каждий раз ми будем скільки тратить?
- Олег Іванович, ми ж не клоуни! Перейдіть на спецканал... Отож, я йому на зустріч пускаю почтовий дельтапланчик – у того тягача немає ніякого ні оружия, ні броні, ні вообще нічого кроми ходової і руля. А в дельтапланчику піхотний заряд тройний, на рух включений. Гарантія стопроцентна, затрати – разом з дельтапланом, мінами і закуреною сігаретою сорок сім рублів тридцять копійок. Один к десяти в нашу пользу. А в те ж время я по отчету в базу даних спускаю інформацію, шо задіяні засоби на тисячу чотириста двадцять рублів. У нас в кінці місяця вийде економія, но наскільки я знаю наші шифровальники хоть таку інформацію уміють хранить. Я так уже два місяця роблю, і даже, як я поняв, ви не знали всі нюанси. Єкономію я перекидав на Пост Ноль Сем, під Липканами, там їх постоянно дрючили за перевитрату. Жалко пацанів, я там з Микандром, капітаном, разом в школу в Новгородкі ходив, на два года я за нього старше. Отакі діла, Іванович, карайте чи милуйте...Кінець спецканала...По цьому докладую, шо перевитрати засобів відповідають небезпеці!
- Саша, не боісь, не мели всяку їрунду. Вам поставили сверхнову систему связі, у япошок свиснули новєйшу розработку. У них вона ше по разних інстанціях місяць протиняється. Маладец, капітан, передам наградний на тебе. Жди повишенія, підеш мабуть у Стратегцентр, голова варе на рівні фронту. Не на один такий ваш Пост цю рухлядь пускають грамотєї-янкі... Знімаю, мужики, наряди, тільки не зазнавайтеся. Коваль, шо там в тебе?
- Я все сообщив Ноль Сьомому – якшо біозаряд на пустишкі більший за десять міліграм, то вони його валять на равнє з бойовими. Остальні пускають на нас – перве время у янкі хтось буде лички получать, шо обдурили братьєв-славян. А ми до того, шо капітан сказав, добавим півкіла бенгальських вогнів, і всі діла.
- Правильно, Коваль, пять балов. Мужики, тільки не зазнавайтесь. Одне діло робим. І не пийте, бо я вам дам обесточену оборону! Закрию допуск в бар, а одкрию в картінну галерею. Примусово!
- Есть не творить їрунди! Служим Словянському Союзу!..

* * * * *

Конституция Славянского Союза.
Глава 15.
... Граждане Славянского Союза обеих полов являются военнообязанными с 16 лет и до истечения срока профпригодности, назначаемого Военным Комиссариатом. Гражданская и военная специальность является обязательным требованием. Обучение производится за счет государственных средств…

Центральная Исследовательская Лаборатория при МОб.

- Всему персоналу, обьявляется режим Два. Повторяю, всему…
Подобные массированные атаки являлись вот уже лет двадцать неотьемлемым атрибутом рабочей обстановки. Иногда их, правда, небыло, и было несколько необычно не слышать скороговорку Центрального Процессора. Я, если честно, не любил такие случаи затишья – постоянно ощущалось какое-то ожидание подвоха. Но – такая жизнь, и другой я не знал. Да и не хотел знать.
Я был занят. Полет фантазии и полет рутинных исследований переплелись у меня в один мощный Полет, и я просто отдался ему, работая как надежный механизм. Мне было интересно. Мои подопечные, сервы особой конструкции, оправдывали все мои надежды. Вчера вечером, если можно назвать вечером два часа ночи, Третий все-таки смог безошибочно определить свое положение после трехчасового хаотического болтания в барокамере, и не полез как раньше на потолок. Раньше это сопровождалось падением и мелкими повреждениями, хотя сила тяжести в четыре раза была меньше обычной. На этот раз он торжественно выехал в центр камеры, и отрапортовал – прямо как в моих снах-желаниях. Я, было, решил что снова под воздействием тряски каким-то образом включились вспомагательные системы ориентации, но потом вспомнил, что я их лично демонтировал. Демонтировал, потому что небыло смысла обманывать себя, и просто их отключать. Или серв может без них, или надо придумывать нового серва. А я их за десять лет придумал сотен три, разных типов.
Задача мне была поставлена простая. Как два пальца. Последние пять лет я эти два пальца об асфальт то так, то эдак мозолил – а сервы мои все никак не могли сообразить где верх, а где, извиняюсь, низ. Я в начале еще обижался, помню, – разве для этого я закончил с отличием Воронежский универ, чтобы такой ерундой заниматься? В первых три дня слепил замечательную на мой взгляд, тогда еще ой как не искушенный, систему ориентации, и сдал в конструкторское. Садовая голова! А Петрович мне говорит – а нам такого не надо! Какого – такого? А с системой! Надо, чтобы серв был простой, как лопата – ручка и совок, и все премудрости. Как – говорю – лопата, зачем – говорю – лопата? А он мне – а лопата и есть, накой ей лишние прибамбасы? Работайте, говорит, младший научсот Деменьтьев, на вас Родина смотрит. Придумывайте такую вот лопату, чтобы она после длительных вращательно-поступательных воздействий не пыталась копать потолок.
Я работал. Иногда злился, пару раз напивался, курил и – работал, работал…Накой Родине такие лопаты я не спрашивал – не дурак я наивный, и даром хлеб есть не собирался. О хлебе – может это для сельхоз надобностей и нужно. А может саперам… Или – выбросили с самолета железки, а они упали на грунт ( соответственно, длительно вращательно-поступательно воздействуясь ), и – раз, зарылись в него. В этот грунт. И превратились в лопатоминометы. Это я так шучу. После гравитационно-пространственных уравнений. Я свои сервы так и называл – ЛММ. По документации это Линейно-Модуляционные Механизмы. А для меня – ЛопатоМиноМеты…
Я поспал этой ночью часа три. Домой – в Жилой блок – не ходил. Смысла небыло. Жены – подруги у меня нет, детей, соответственно, тоже. Проснулся под завывания Центрального Процессора, и взялся за анализирование схем всех пяти сервов. Все они немного разные. Два, как и следовало ожидать, полезли на потолок. Один – на стену, один так и не определился в своей простейшей линейной модуляции, и решил, по видимому, забить на меня – так и остался торчать в уголку, куда его забросила кривая зловредных воздействий. Третий – радость моя – все сделал как надо. Я, пока спал, установил первый уровень секретности на свои лопаты. А чем черт не шутит? Да и надо же было когда-то его и установить, за всю свою практику это впервые. Даже интересно было – как это претворяестя в жизнь? Неслабо, как оказалось. Мою барокамеру охраняли двадцать (!) боевых сервов, всю мою лабораторию светили всевозможными лучами – заглушками, а в коридорах всю ночь переминались десять морпехов. Живых, серьезных, в шрамах людей. Я остался внутри, а никто меня за это не ругал – может, так и надо?
- Никита, говорит профессор Ильин, что у тебя там?
Я, улыбаясь, смотрел на компьютерную эмуляцию вчерашнего эксперимента, и понимал, что у меня тут все как по нотам. Это не случайность. То, как повел себя Третий серв, можно было воплотить и в остальных. Встреча закончилась в нашу пользу.
- Петрович, задача выполнена.
- Без систем ориентации?
- Обижаете. Вам переслать результаты?
- Я сам приду. Первый уровень секретности – не шутки. Переслать ничего не получиться…
- Сергей Петрович, а это так важно?
Потянулось молчание. Я уж было подумал, что связь пропала – кто его знает, все эти тонкости пресловутого первого уровня?
- Ты не представляешь как, Никита. Кстати, поздравляю – за выдающиеся заслуги ты награжден орденом Трудового Красного Знамени!
- Все шутите, Петрович… Приходите, у меня кофе есть замечательный. Бразильский!
- Значит, взращенный в вражеских степях?
- В долинах…
- Ну, тогда у меня есть немного текилы. Вражеской. Мексиканской…


* * * * *
--
.

Tweet