(Присвячується горе-письменнику – Владіміру Пєлєвіну, крючкотвору)
Усі уже тепер забули про нейтріно,
Галактики не ваблять та інший дивосвіт,
І думка в голові лише одна едина –
Смачніше та дешевше напхати б десь живіт.
Напхати живота та курву зняти гарну,
Розкласти на дивані, та в дірку їй встромить.
Отак усе життя розтринькується марно,
А наше існування – така коротка мить.
І в цю коротку мить, без думки про високе,
Все людство потопає у власному лайні –
Танцює під баян, співає караоке,
Вклоняється Аллаху, Яхве та Сатані.
І Сатана веде, без докорів сумління
На галоперидол, на ши та косяки,
І вже комусь косяк ввібрав своє терпіння,
А героїн та план? Чорт зна тепер які…
Невігластво іде уже по всій планеті,
І важко віднайти – того, хто не мудак.
І кожен цей мудак тупіє в інтернеті,
А хто без інтернету – тупіє просто так.
Якась тут мода вся – незграба на незграбі,
Чоловіки в лосинах та й схожі на дівок,
Дівки на пацанів, такі вони як граблі,
Десь когось зачепив, а решті кажеш: «Йок».
І цей у людства вік закінчиться не гарно –
Кінець у запустінні, такий собі зарок,
Отак усе життя розтринькується марно,
Куди там до сузір’їв, чи ще яких зірок?
Тупіє та конає, і в принципі не знає,
Що людство стане враз – поверхнє і тупе,
І всіх вжене в труну, та і саме сконає –
Молодше покоління –
Це покоління “Пе”.